Петро
ПОЛТАРЄВ
Музикознавець
Джазовий критик
Директор школи джазового та естрадного мистецтв
Член правління Української джазової федерації та Спілки ветеранів джазу
Petro
POLTARIEV
Musicologist
Jazz critic
Head of the school of jazz and vaudeville arts
Member of the administration of Ukrainian jazz federation and Union of the veterans of jazz
Полтарєв Петро В’ячеславович — автор та ведучий численних телевізійних і радіопрограм, доцент КНУКіМ та ДАКККіМ, автор багатьох наукових та методичних робіт, джазовий оглядач українських і закордонних мас-медіа, член журі та ведучий найвідоміших фестивалів джазової, популярної і рок-музики, засновник та президент музичних фестивалів «Зимові джазові зустрічі», «Оберіг надії», «The Beatles fest (Україна). «Бісерна обала» (Чорногорія), всеукраїнських конкурсів «Yellow Submarine»та «Майбутнє українського джазу», президент творчої агенції «Артліга», генеральний директор Продюсерського центру Петра Полтарєва. Кавалер орденів святого архістратига Михаїла та святого рівноапостольного князя Володимира Великого.
Дитинство та юні роки Петра В’ячеславовича пройшли в славетному місті Львові. Саме там під впливом батьків, відомих науковців, відбулося його становлення як музиканта. У перших шкільних ансамблях зі своїми друзями Юрієм Варумом та Юрієм Башметом викарбовувались навички ансамблевої гри в напрямах джазової та рок-музики. Навчання у Львівській державній консерваторії ім. М. Лнсенка, а пізніше в Ленінграді, остаточно сформувало його як яскраву творчу особистість.
Петра Полтарєва залюбки запрошують до відомих джазових та естрадних колективів. У Ленінграді він співпрацює з Давидом Голощокіним та Олегом Куценком. У Москві — з Олегом Лундстремом. Робота солістом Ленінградського державного мюзик-холу виводить Петра в ранг впливових естрадних вокалістів. Він співає популярну та джазову музику, записується на радіо і телебаченні, активно співпрацює з Олександром Журбіним, Володимиром Мігулею, Едуардом Колмановським та іншими відомими композиторами.
Під впливом свого улюбленого професора стилістики та історії джазової музики Володимира Феєртага П. В. Полтарєв усе більше занурюється в наукову, педагогічну та культурологічну діяльність. Він пише багато статей у спеціальні музичні журнали, запроваджує перший у СРСР цикл публічних лекцій з актуальних проблем та історії сучасної джазової, популярної і рок-музики, викладає в кращих музичних закладах України. Створює знані в державі та за її межами джазові колективи.
Його активна діяльність на засадах члена журі та ведучого найповажніших джазових фестивалів України й світу широко сприяла популяризації національного джазового мистецтва. Петро Полтарєв перший з українських діячів мистецтв розпочав процес просування національних виконавців джазу до Європи. Його зусиллями у складі делегацій, що представляють українську культуру за кордоном, уперше з’явилися представники джазового музичного мистецтва. Він створив перші спільні джазові проекти на Днях Європи в Києві. За його ініціативи в Україні розпочав своє життя «Міжнародний джазовий абонемент», який поєднав на одній сцені провідних українських джаз-менів та зірок світового, зокрема американського, джазу.
Саме завдяки П. В. Полтарєву в Україні з’явилися спеціальні радіо- і телевізійні програми, що підтримували та пропагували національне джазове мистецтво.
Одними з останніх глобальних проектів, створених за ініціативи та підтримки Петра Полтарєва.стали триденний фестиваль-марафон музики «The Beatles» у Криму. «Міжнародна джазова академія» за участю відомих професорів джазових факультетів університетів США, перший національний дитячий конкурс на краще виконання музики легендарних «The Beatles», почесним президентом якого став сер Пол Маккартні, та VII Всеукраїнський фестиваль пам’яті Євгена Дергунова, який у лютому-березні 2008 р. зібрав величезну кількість джазових виконавців — всесвітньо відомих ветеранів українського джазу.
І сьогоднi Петро Полтарєв невтомно працює, беручи на себе найвідповідальніші завдання педагогічного, творчого та організаційного сенсу. При цьому важко назвати таку сферу йото діяльності, яка б не мала національного значення. Це й художнє виховання нової генерації української інтелігенції, підтримка юних талантів, продюсування обдарованих діячів сучасного українського некомерційного мистецтва, і багаторічні зусилля, спрямовані на збереження пам’яті й спадку національних музикантів-віртуозів, та багато-багато іншого.
